Відповідальність

В одному з класів, де я викладала, був  хлопчик – гарний, розумний, староста класу, ніколи не порушував поведінки. Кожну свою думку він починав фразою:

– А ви знаєте…

От і того дня:

– А ви знаєте, я вирішив закінчити школу із золотою медаллю.

– Так ти ж іще лише в п’ятому класі, може передумаєш?

– Ні, не передумаю. Я ж уже про це сказав і все вирішив.

Або:

– А ви знаєте, я вирішив зайнятися власним бізнесом. Буду розповсюджувачем продукції «Оріфлейм», бо там зараз проходить акція, за результатами якої можна виграти машину. А ви не хочете переглянути каталог?

Одного разу Сашко приніс мені щоденник на оцінку, а я, відкривши його, побачила велику (величезну, я б сказала) кількість оцінок, що були зароблені на цьому тижні.

Саша пояснив усе дуже просто:

– Я дуже хочу собаку, але батьки сказали, що перед тим, як заводити тварину, треба навчитися бути відповідальним. Я повинен довести, що наміри мої серйозні. Для цього маю протягом трьох місяців назбирати тисячу балів. Враховуються оцінки 10, 11 і 12.

У другому семестрі Сашко мав собаку (назвав її Лукасом). А я думала, як чудово, що є такі батьки, які вміють заохочувати дитину до дій і вчать нести відповідальність за власні вчинки. Адже родина хлопця не бідувала і могла дозволити собі собаку без всіляких умов. Але чи була б це справжня перемога?