Охайність

У мене був учень. Я називала його грибочком, а він у цей час посміхався і демонстративно стуляв губи ниточкою. Грибочок, бо він був маленького зросту і мав біле-біле волосся. Належав до тих учнів, думки яких дуже цікаво слухати і за якими спостерігаєш із захопленням. Такі люди дуже кмітливі.

Так ось. У Давида була унікальна фантазія. Він складав вірші, малював цікаві (правда, не зовсім гарні з точки зору естетики) малюнки і писав найкращі у світі оповідання, які міг зазвичай прочитати лише він. Бо почерк у 5-му класі мав жахливий (можливо зараз він покращився).

Коли я брала перевіряти зошити у класі, де він навчався, зошит Давида завжди відкладала «на потім». Бо знала, що, відкривши його, побачу купу недороблених завдань та неохайно зроблені записи. Він навіть таблиці креслив ручкою від руки. Вони у нього виходили кривими і жирно підведеними ще одним шаром чорнил.

Я дуже злилася на нього через такі зошити і завжди показувала їх у класі, як приклад того, що робити не можна (ну-ну мені). Давид у цей час сидів і просто на мене дивився. Без злості або розчарування. Але тільки-но мій повчальний виступ закінчувався і ми переходили до теми уроку, він одним із перших піднімав руку. І відповідав так, що охайність зошита була неважливою.

Обкладинка: Тетяна Домненко