Іван Лобанов
5 записи

Скільки можна себе покращувати?

0

“Я” — величина сумнівна.

Свен Брінкман

Одного разу в телефонній розмові мій друг і колега (нарколог за фахом, психотерапевт за покликом) розповів про книгу, в якій у доступній формі сформульовані ідеї про те, чому не варто захоплюватися численними тренінгами саморозвитку та фіксуватись на “кращій версії себе”. Він мене дуже зацікавив, тож вирішив книгу прочитати. А під час читання виникла ідея, що це досить хороший матеріал для блогу. У подальшому, можливо, буде рубрика “Що почитати?”

Свен Брінкман, професор психології з Данії, написав книгу “Кінець епохи self-help: як перестати себе удосконалювати”. Вона побачила світ у 2018 році. Я думаю, що поява книжки — важливий сигнал для фахівців та споживачів психологічних послуг, і з’явилась вона вчасно. Автор звертає увагу на те, що робота над собою може стати непродуктивною залежністю. Сучасну культуру він називає культурою маніакального прагнення до розвитку, а половину способів самовдосконалення — способами перетворити “невдах з комплексами на невдах з амбіціями”.

Взагалі, книгу можна розібрати на цитати, і я, готуючи цей матеріал, весь час стримував себе від цього. Свен не лише критикує одержимість коучами, психологами, терапевтами та тренінгами, але і пропонує певні кроки для позбавлення від психо-залежності. Навіть більше — він вказує, чим конкретно можна замінити, наприклад, коуча, що робити після його звільнення і чим це буде краще для вас.

Свен Брінкман аналізує деякі орієнтири сучасної психології, з яких “голодні до роботи над собою” споживачі індустрії самовдосконалення (звичайно, за сприяння недобросовісних фахівців з області психології) створили ідолів. Ідоли свободи та розвитку сформували соціальні та корпоративні вимоги до індивіду, підвісивши моркву перед мордою віслюка. Вони непомітно стали ідолами рабства.

Ти постійно мусиш вдосконалювати себе, тому що через три роки твої знання застаріють. Тобі не дає спокою острах пасти задніх і проґавити успіх. Технології, які повинні були дати можливість отримати більше вільного часу, змусили насичувати весь свій час розвитком і самовдосконаленням. “Золотим стандартом” стала емоційність, гедонізм і орієнтація на хочу/не хочу.

У результаті бачимо людей, які кажуть “не буду щось робити, тому що страшно/не хочу/не можу”, і на тому крапка. Вони страждають, жаліються на відсутність мотивації, хороших психологів, на поганих дітей, партнерів і суспільство. У них починають блищати очі, коли вони говорять про мотиваційні тренінги (які працюють доти, доки бідолаха не повернеться в свій робочий колектив), бізнес-тренінги (які сприяють ще більшому успіху тих, хто вже досяг успіху).

Почуття та бажання стають єдиним та абсолютним орієнтиром у прийнятті рішень, а егоїзм стає попсою. Кожен хоче бути лідером, кожен хоче впливати на людей, мати багато грошей, щастя і щоб це далось легко: знайшовши себе, пройшовши тренінг або побазікавши з розумним виглядом у кафе про бізнес-ідеї. Що ж, нарешті маятник хитнувся в протилежний бік. Стоїки повертаються!

Чи радив би я прочитати роботу Свена? Звичайно, так. Але я завжди виступаю за критичне мислення і за те, щоб люди приміряли на себе будь-які поради та ідеї. Засновник гештальт-терапії Фредерік Перлз, вивчаючи харчовий інстинкт, порівнював поглинання інформації з поглинанням їжі. Він радив завжди пробувати інформацію на смак, незалежно від того, хто вам її пропонує, і ретельно її “розжовувати”, перш ніж проковтнути.

Крім того, зверніть увагу на те, що Свен Брінкман не уникнув надмірного узагальнення, визначаючи цілі та цінності “коучів, психологів та тренерів” як однакові для всіх. Це створює хибне негативне враження про фахівців психічного здоров’я взагалі. Також я не розділяю точку зору автора стосовно поняття позитивного мислення. Ним він називає те, що я зву рожевими окулярами. Одягаючи їх, людина не помічає негативних чи небезпечних якостей і сторін. А от позитивне мислення — вміння бачити обидві сторони медалі: як темну, так і світлу, а не лише одну із них.

Дбайте про себе!

19 вересня 2018
18 вересня 2018