Іван Лобанов
7 записи

Про сміття

0

У мене є декілька чернеток з матеріалами, які я хотів би опублікувати, але з різних причин цього не роблю. Одна з них — побоююсь, що інформація буде сприйнята хибно та односторонньо. Аж ось, у приват “прилітає” картинка від моєї чудової колеги. Картинку ви бачите — вона прикріплена до посту, то ж подивіться спочатку її. Після цього одну з чернеток я приховувати більше не зміг :) Крім того, в інтернеті зараз так багато провокативних, “відвертих” і нецензурних статей від психологів, що мій текст — лагідна колискова у порівнянні з ними, і він точно не зробить з мене цинічну падлюку.

А ще він піде в унісон з нинішнім трендом писати про лікарів “душераздірающіє просвєтляющіє глазаоткривающіє тексти” (хоча публічне скиглення від лікарів у будь-якому вигляді мене обурює).

346045559303995

Напевно, ви вже начитались про те, що лікарів (як власне і психологів) зараз сприймають як “тварей желудочно (не)удовлетворенных” (с), яких можна принижувати, бити, вимагати чимось жертвувати за принципом “пацієнт завжди правий (доки живий)”, бо він страждає, медицина у нас безкоштовна і взагалі.

Я лише хочу нагадати, що білий халат існує не для того, аби пестити ніжне око пацієнта, і не для того, щоб було красиво. А для того, щоб захистити лікаря від ваших (і моїх) крові, сечі, блювотних мас, уламків кісток, екскрементів, слини, бруду, поту, мокроти, спинномозкової рідини та інших виділень стороннього чужого і зовсім нестерильного організму. А також, в залежності від щільності тканини, дати шанс на захист від нігтів, зубів і кинутих в бік лікаря (медичної сестри) предметів психічно неврівноваженими пацієнтами.

І тут, раптово, виявляється, що виділення бувають не лише фізіологічними, а і психічними! Страх, сум, розпач, гнів, заздрість, пригнічення, песимізм, знецінення, сарказм, іронія, пасивність, безвихідь, розгубленість etc. Так само, як є залози внутрішньої і зовнішньої секреції, негативні думки та емоції або консервуються людиною всередині себе, або виділяються назовні. Врешті решт, до будь-якого лікаря, у тому числі терапевта і хірурга, пацієнтів приводять переважно дві речі: біль і страх (якщо він стає більшим, ніж страх лікаря або операції), які, по суті, також є суб’єктивними.

Звичайно, для фахівця психічного здоров’я ці виділення є цінним (без жартів!) матеріалом для роботи. Він реально їх приймає і робить це делікатно. Звичайно, це важко, це потребує відновлення, але це його робота і для деяких — покликання. Просто не думайте, що чийсь, наприклад, страх викликає у психолога задоволення чи насолоду. Ні.

У народній мудрості особисті негативні емоції і події називають дрібним сміттям і покидьками (сор). Є така приказка: “сор из избы не выносят”. Ви знаєте її значення. Але що буде з хатою, якщо з неї не виносити сміття? Що буде з родиною, якщо в ній накопичуються претензії, образи, гнів і непорозуміння? Що буде з людиною, якщо в її душі буде накопичуватися страх, відчай чи сум? Відповіді ви також знаєте.

Послухайте людей у транспорті, в парку, у чергах, водія таксі, сусіда і подумайте, що вони роблять. Вони роблять смітник з парку, під’їзду, машини і з вашого мозку. Вони роблять смітник з вашого міста, вашої країни. Вони сповнені сміття і продукують його з неймовірною силою. Вони незадоволені усім: від погоди і власних дітей, до цін на паливо і “шоколадного вождя”. У них немає культури поводження із власним сміттям.

Негативні думки і емоції — це наше сміття, якого варто (хоча і не завжди) позбутися. Це як часточки змертвілої шкіри, які перетворюються на домашній пил — ми всі їх маємо, так влаштоване життя, це частина природнього процесу і це нормально. Але для цього пилу є спеціально призначені місця — кабінет психолога, психотерапевта, друг, член родини. Так, поділитися з другом сміттям — нормально. Це так само нормально, як допомогти куму винести непотріб з підвалу, і в цьому є багато плюсів. Поділитися сміттям із членом родини — також нормально. Просто іноді близьку людину чи самого себе перетворюють на Макухівське сміттєзвалище. Просто кожному сміттю — своє місце, бо воно різне і його буває забагато. Іноді варто відправити його на сміттєпереробний завод і зі свого сміття отримати щось важливе і корисне.

Це — ваше життя та ваш вибір, коли саме та на якому рівні почати сортувати сміття.

Дбайте про себе!

12 листопада 2018