This is America. Частина 2. Айова

Ірина Домненко
11:03 | 21 березня 2019
4

Після 2 днів у прекрасному і величному Вашингтоні ми мали розлітатися по різним штатам. Моїй групі випав штат Айова, а саме його столиця Де Мойн.

Зазвичай центральну частину США жартома називають «in the middle of nowhere». Тому ніхто не покладав особливих сподівань, що в Айові ми побачимо щось цікаве та будемо весело проводити час. Особисто я налаштовувалася на те, що це — гарна можливість покращити англійську, а також плідно провести всі ділові зустрічі, що у нас були заплановані. До того ж нас усі лякали, що на той час у деяких штатах були аномальні морози (у Чикаго, наприклад, взагалі жесть була). Айову теж морозило. Тому на будь-який фан я особливо не розраховувала.

Але все ж тиждень перебування в Де Мойні мене приємно вразив. І завдячую цим, у першу чергу, своїй приймаючій сім’ї. Можна сказати, що мені нереально пощастило, оскільки більшість сімей, що приймають делегації – це уже літні люди, діти яких живуть окремо. У мене ж була сім’я, де з батьками ще жили 2 доньки, тому більшість часу я проводила саме з ними.

У перші вихідні по приїзду ми з Клер (молодша дочка) відвідали більшість туристичних атракцій міста. Першим місцем, куди поїхали, був Капітолій. Будівля чимось нагадує наші собори із золотими банями. Але всередині це — просто адміністративна будівля сенату штату, хоч і надзвичайно красива. У ній є зала Палати представників та Сенату, кабінет губернатора та лідера більшості, зали для проведення комітетів та зустрічей, а також юридична бібліотека. Остання вразила нереально: вона належить до списку 50 найкрасивіших бібліотек світу. Користуватися нею безкоштовно може абсолютно кожен.

Нам пощастило, і ми потрапили на екскурсію, яку проводили групі туристів, тож ми мали змогу піднятися з ними під купол Капітолію, зайти в зали Палати представників і Сенату, послухати про пожежу у цій будівлі 1904 року та реконструкцію, яка коштувала в 3-4 рази дорожче, ніж вартувало б побудувати Капітолій заново.

Наступним місцем, яке ми відвідали, став Ботанічний сад. Я була у ботсаду в Полтаві і він мені подобається, але його не можна порівняти із ботсадом у Де Мойні. Це — куполоподібна оранжерея із нереальною кількістю тропічних рослин. Ти ходиш, наче у джунглях. До того ж тут і кафе, і кімнати для проведення майстер-класів, і місце для концерту. На останній ми потрапили. Грала місцева кавер-група. Серед глядачів — в основному літні люди, які їли хот-доги, попивали «Маргариту» і підтанцьовували. Два милих дідусі навіть намагалися із нами фліртувати. Вхід до Ботанічного саду коштує 10 долларів, якщо ти не маєш абонементу на рік (він коштує 100 долларів). Висновок у мене із цього лише один: якби у нашому ботсаду проводили такі речі, це було б прекрасно. І прибутково.

Саме місто Де Мойн для мене було дивним і незвичним: люди живуть в одній частині міста, здебільшого у приватних будинках, а працюють в центрі (Downtown). Центр виглядає як скупчення велетенських будинків-коробок. Більшість офісних центрів — це страхові компанії. Людей на вулицях майже немає, пішки ніхто не ходить. Взагалі у Де Мойні, якщо ти без машини, то можеш померти від голоду. Це, звісно, перебільшення, але у ньому є доля правди, оскільки всі супермаркети та торгові центри винесені на околиці міста, тому туди дістатися можна лише машиною. Громадського транспорту, як такого, майже немає. Ходить автобус, але дуже рідко, і ним майже не користуються.

Щодо розваг, то тут більш звично ходити по барам, а не по нічним клубам і дискотекам. Але бари — із гарною музикою і живими концертами. Тому вони і популярні.

Шоппінг в Америці — це мрія кожного, хто сюди потрапляє. Самі американці дуже дивуються нашому нестерпному бажанню бігти на шоппінг, але цьому є логічне пояснення — ціни. Вони тут дійсно невисокі. Принаймні у таких магазинах, як T. J. Maxх, де можна купити кросівки New balance за 16 долларів. Також є дуже багато знижок у фірмових бутіках та люксових магазинах. Наприклад, ми знайшли магазин із дуже дорогими цукерками ручної роботи, але у них була стійка знижок, де ти міг взяти 10 будь-яких позицій за 15 долларів.

Звісно, побувати в Америці і не спробувати бургер — це було б гріхом. Тому Клер відвезла мене у прекрасне місце, що називаєтся Tap room. Це — величезний бар, де в меню — дуже смачні бургери і ще 50 видів крафтового пива, що виробляють в Айові та сусідніх штатах. Скільки ж коштує таке задоволення? За американськими мірками, зовсім недорого: пиво 6 долларів, бургер — від 10 до 12 долларів. Але бургери у них просто гігантські, як і, в принципі, усі порції їжі у ресторанах та кафе. Тому їла я там усього 2 рази на день, адже на ланчі так наїдалися, що до вечора нічого не хотілося. До речі, те саме з кавою: у них маленький лате такого розміру, як у нас великий.

Що стосується кави, то тут був ще один прикол. Справа в тому, що у кав’ярнях вона була чудова, а от в офісах, яку вони самі варять у кава-машинах — просто гидота. Називають її regular coffee. Я раніше не вважала себе перебірливою у каві (могла пити і розчинний “Якобс”), але от тут навіть я здалася, тому що на смак ця кава — просто як щось кисле і зовсім некавове. Я спробувала пити її кілька разів у різних офісах, але краще не ставало. Наша фасилітаторка дуже довго з нас сміялася. Типу: “А я ж вам казала, що вона жахлива, а ви не розуміли, що я серйозно”.

Ще одна гастрономічна дивина Америки — це заклади, де ти платиш за вхід і можеш їсти скільки завгодно, хоч цілий день. Такі заклади дуже популярні. Ми були в такому китайському ресторанчику, і я просто мало не померла від щастя: суші, величезні креветки, екзотичні фрукти. Це — просто рай для мене. Коштував вхід до такого ресторанчику 12 долларів на особу. Погодьтесь, це недорого. Нам говорили, що є інші місця, наприклад з мексиканською кухнею, де вхід 8 долларів. Від цього стає зрозумілим, чому у США така велика проблема з ожирінням.

Але давайте відійдемо від їжі. Ще одна подія, яку нам пощастило побачити — Super Bowl. Це — грандіозна гра в американський футбол, квитки на яку можуть коштувати від сотень до тисяч долларів. Усі дивляться гру: хто вдома, хто в барах. У день Супербоулу їдуть скуплятися до супермаркету. Супермаркети тут гігантські. Це не наші АТБ і «Фуршет». Це — величезні ангари, де можна загубитися. Головна страва на Супербоул — гострі курячі крильця. Ну і пиво, звичайно. Поки ми скуплялися в маркеті, Клер побачила одного депутата із Палати представників. Ми спокійно підійшли до нього, привіталися, вона представила мене, вони поговорили про роботу (Клер працює координатором адвокаційної програми для старшокласників), і він пообіцяв, що, якщо ми завтра з групою зустрінемо його в Капітолії, щоб обов’язково підійшли і поговорили з ним, він знайде на це час. Сказати, що я була в шоці, це нічого не сказати. Це було щось типу зустріти народного депутата в АТБ на касі і поговорити з ним про роботу. Аж смішно, так?

Щодо Супербоулу, то мені було важкувато, адже я майже не розумілася на правилах гри, тому намагалася розпитати дівчат, що до чого. Але виявилося, що вони теж не в курсі. А дивляться його виключно через рекламу. Так, через звичайну рекламу в проміжках матчу. Тому що для Супербоулу створюють справжні шедеври. Ролики намагаються зробити цікавими, оригінальними і дорогими. Уже, наприклад, склалася традиція, що компанія Budweiser до Супербоулу знімає рекламу, в якій обов’язково будуть коні. І от усі сидять і обговорюють, яка реклама сподобалась, а яка ні і т. д. Для мене це була трохи культурна дивина. Крім того, всередині матчу обов’язково іде виступ артистів. Цього року головними зірками були Maroon 5. Адам Левін запалював як міг, навіть одяг із себе познімав. Коротше кажучи, Супербоул — це як національне свято в Америці, і кожен знаходить у ньому щось своє: хто — гру, хто — рекламу, а хто — музичні виступи.

Іще однією класною подією за цей тиждень був наш похід на хокейний матч. Подруга Клер на роботі отримала безкоштовні квитки, і ми пішли втрьох. Я вже не дивувалася, що люди, які прийшли на хокей, не знають правил. Більшість прийшли просто потусуватися, як на вечірку. І цьому усе сприяло: для молоді зі безкоштовними квитками відвели окрему ложу, де були столи і стільчики, безкоштовні снеки і пиво по акції «2 пляшки за ціною 1». Як мені здалося, для молоді це — одна з небагатьох можливостей потусуватися на таких паті, де будуть не твої знайомі, а абсолютно нові люди. Ми, наприклад, не знали там нікого, але уже через хвилин 20 познайомилися із веселою компанією, які багато подорожують, і нам було про що поговорити, крім хокею.

Замість висновків

Із усіх цих подій я зробила один дуже важливий для мене особисто висновок: американці — дуже відкриті, вони вміють бути привітними із незнайомцями, зав’язувати розмову. Вони виглядають більш безтурботними і неозлобленими. Звісно, цьому сприяє рівень їхнього життя і матеріальне забезпечення, але не тільки це. Мабуть, це у культурі. Бо у нас я знаю дуже багато заможних людей, але дуже зверхніх, непривітних і замкнених лише у своєму VIP-колі. У США ж ти можеш поговорити із незнайомим хлопцем у супермаркеті, бо він тобі сподобався, а через кілька років планувати з ним весілля (як зробила колега Клер).

Думаю, що саме це основне, що залишу із собою на згадку про Айову.

P. S. Чому на обкладинці рудий кіт? Це Ivan, кіт старшої дочки у моїй приймаючій родині. І, думаю, його колишній власник мав слов’янське коріння. А на обкладинці він тому, що класний і рудий)

Ірина Домненко
11:03 | 21 березня 2019
4
Залишити відповідь
Коментувати

4 Коментарі

я теж люблю гострі курячі крильця, мені треба теж їхати))

20:54 | 21 Березня 2019
Віола
Відповіcти
0

Шикарно, яка кльова поїздка!!! Ви молодець, що ділитеся такими враженнями.

20:10 | 21 Березня 2019
Таміла
Відповіcти
0

Яка краса, ніби мама побувала там. І як воно було жити в чужій іноземній родині?

13:41 | 21 Березня 2019
Люся
Відповіcти
0

Я а краса!!! Вам потрібно доброму заздрю, адже отакі враження не порівняти ні з якими покупками. Люблю так відзначати свята, щоб на на стіл накривать, а підживлювати ся емоційно!!!

12:51 | 21 Березня 2019
Торі
Відповіcти
0

Останні новини:

Читайте також: