This is America. Частина 1. Вашингтон

Ще кілька місяців тому я навіть і не очікувала, що відправлюся у таку подорож. Але ж ось уже повернулася із тієї далекої заокеанської і омріяної багатьма Америки.

Почалося усе наприкінці грудня, коли мені зателефонували з Американських рад і запитали, чи згодна я поїхати до США. Я звісно, знала, що мене номінували на участь у програмі «Відкритий світ», але не очікувала, що мене оберуть так швидко для участі у візиті. Потім була співбесіда в консульстві, орієнтаційна зустріч, знайомство з іншими делегатами і довгі збори валіз.

І ось нарешті 30 січня ми вилетіли Туди.

Переліт до Америки – справа виснажлива, адже триває з пересадкою у Франкфурті близько 16 годин. Але нам дуже пощастило на рейсі з Франкфурту до Вашингтону, оскільки було кілька вільних рядів у салоні літака і ми змогли полежати і поспати хоча б кілька годин.

Вашингтон зустрів нас холодно, але привітно. Для подолання jet lag нам усі радили не лягати спати, а дочекатися 22-23 годин за американським часом. Тому одразу після вечері в готелі ми пішли на прогулянку містом.

Вашингтон сам по собі досить невеликий. Від нашого готелю до Білого дому чи Монументу Вашингтона було десь хвилин 20 пішки. Але коли я сама пішла темним містом, було якось моторошно. Вулицями ніхто не ходить, людей немає, над тобою нависають величезні будинки. А коли підійшла до темного парку біля Меморіалу Лінкольна, взагалі пошкодувала, що пішла гуляти не з групою. Але воно було того варте. Lincoln Memorial – це настільки величне місце, що навіть подих перехоплює. На фоні темної ночі білосніжний меморіал набував ще більшої виразності, а сама фігура Лінкольна змушувала застигати на місці. Я стояла не знаю скільки часу і просто дивилася на цього легендарного президента і відчувала такий захват і умиротворення водночас. Навпроти меморіалу починається Дзеркальне озеро, на іншому кінці якого видно Монумент Вашингтона. Видовище просто не передати ні словами, ні фотографіями.

Біля Меморіалу Лінкольна я приєдналася до групи своїх колег по поїздці, і ми майже побігли шукати якийсь бар, де можна погрітися, а точніше розморозитися.

У барі наш спонтанний екскурсовод Дмитро познайомив нас із студентським напоєм – Fireball. Це недорогий віскі з корицею. Чому студентський? Тому що він досить міцний, небагато коштує і зразу «бере». Тобто можна дешево і швидко випити, а студентам якраз це і треба. Ну і ще: жоден з нас не захворів наступного дня, незважаючи на те, що промерзли до кісток. Тому можна сміливо приписувати цьому напою ще й лікувальні властивості.

У місті комфортно бути туристом, оскільки заблукати дуже важко. Одні вулиці ідуть паралельно одна одній і мають числові назви (1-ша вулиця, 2-га вулиця і т.д.). Інші, перпендикулярні до них, мають назви літер. Також є багато кругових розв’язок (Dupont Circle), а також авеню, що названі на честь різних американських штатів.

Майже усі меморіали та туристичні атракції знаходяться в одному районі. Тому ми швидко змогли побачити і Білий дім, і Меморіал Джефферсона, Меморіал Франкліна Делано Рузвельта, будинок ФБР, Національну галерею. До речі, остання просто вразила своїм залом імпресіоністів. Ван Гог, Дега, Моне… Усі вони там. На жаль, багато часу ми не мали, тому не встигли подивитися усі зали. Ця галерея навіть має свій оркестр та часто проводить концерти. Вхід до цього музею – безкоштовний, як і до майже всіх музеїв Вашингтону.

Щодо архітектури міста, то вона поєднує новітні офісні центри з історичними будинками. Також існують обмеження щодо висоти будівель. Тому тут ви не побачите хмарочосів. Нам сказали, що багато хто намагається хитрували і будувати вище дозволеного, але за це отримують штрафи. Ну і звісно, не можна зводити будівлі вище за Капітолій.

Під час екскурсії нам розповіли кілька цікавих фактів про Вашингтон. Наприклад, коли президент летить на гелікоптері, то у його супроводі є ще 2 ідентичних гелікоптери, щоб не здогадалися, у якому він. Але був випадок, що бачили 4 гелікоптери, і тоді почали жартувати, що президент летить в останньому, щоб спостерігати за першими трьома.

Прямо поряд з нашим готелем був кампус Джорджтаунського університету. Гуртожитки у них – це 3-5 поверхові будиночки, схожі на прості багатоквартирні. Але на кожному напис братства, якому він належить. У кампусі є своя поліція, тому, якщо щось стається зі студентами на території, викликають саме її. Власне університет ми не бачили, але мали можливість слухати лекції його викладачів. Перша була про лідерство, успішну комунікацію та харизму спікера. Друга – про американський федералізм. До речі, другу нам прочитав професор не сам, а зі своєю студенткою першого курсу. Видно було, що Джесіка хвилювалася, але старалася простою мовою доступно пояснити специфіку виборчої системи США. І я думаю, що це дуже круто, коли з перших курсів студенти мають змогу практикуватися в усних виступах (і на таких неангломовних групах, як ми), адже так вони здобувають набагато більше досвіду, ніж в аудиторіях.

Уверечі другого дня ми відвідали Меморіал Джефферсона. Це теж величезна біла будівля на березі річки із пам’ятником Джефферсону посередині. До речі, із цим меморіалом пов’язана дуже незвична історія. Коли вирішили будувати його, потрібно було зрубати вишні, які росли на цьому місці. Але жінки протестували проти цього, тому прикували себе до дерев на знак протесту. Але їх вдалося перехитрити. Спочатку принесли всілякі смаколики і каву, щоб нібито підтримати їхні фізичні сили. Жінки пригостилися та продовжили свою акцію. Але згодом природа взяла своє, і їм захотілося до туалету. Так і вдалося перемогти цей опір – кавою і тістечками.

Ще один меморіал, який мені дуже запам’ятався – це Меморіал Франкліна Делано Рузвельта. Складається він із комплексу з 4 частин на відкритому повітрі. Кожна частина символізує строк президентства (Рузвельт обирався президентом аж 4 рази). Тут і роки Великої депресії, і Друга світова війна. На стінах меморіалу викарбувані слова Рузвельта із його знаменитих «Бесід біля каміна». Найкраща фраза, на мій погляд, про те, що «єдина річ, яку варто боятися, це наш страх». Взагалі, почувши історію життя цього президента, я не могла навіть уявити, як людина, прикута до інвалідного візка, змогла витягнути країну з такого важкого періоду, коли чоловіки стояли в черзі за безкоштовним супом, а безробіття було шаленим. Президент, якому дісталася країна у кризі, зміг отримати таку підтримку народу, що його переобирали ще на наступні 3 строки. Останній строк він не завершив, адже помер від загострення хвороби.

А взагалі, побачивши усі ці меморіали і пам’ятники колишнім президентам, я відчула, наскільки глибоко поважають їх американці. Те саме стосується і національного прапору. Наприклад, на будівлі ФБР висять багато американських прапорів від такого, який був з часів заснування США, і до сучасного. Така собі історія прапора. Майже на кожному будинку майорить американський прапор. І що б там не говорили про американців і їхній індивідуалізм, мені здається, що віра у свою країну та повага до неї і національного прапора їх дуже єднає.

Ну і звісно, не екскурсіями єдиними. Ввечері ми не могли не сходити до «середньостатистичного американського бару». Місце мало назву Big hunter pub і виглядало зовсім не фешенебельно. Але пиво і щасливі години знижок, які тут майже у кожному барі і кафе з 7 вечора і до закриття, нас дуже порадували.

Ще одна особливість Вашингтону – це білки. Вони просто величезні і дуже нахабні. І нам заздалегідь сказали не чіпати їх і не намагатися погладити, бо білки тут як щурі: харчуються недоїдками і переносять багато інфекцій. Тому, щоб не випробовувати якість медичного страхування, краще не протягувати руки до цих пухнастих створінь.

Замість висновків

Вашингтон – це місто, яке побудували спеціально, щоб воно було столицею США. Тому тут навіть у повітрі літає дух американської історії та політики. Місто захоплює величчю. Хто дивився серіал «Картковий будинок» і любить заставку до нього – вам точно треба побачити це місто наживо.

Це були тільки 2 дні із моєї подорожі в США. Далі ми відправилися до іншого міста, але це вже інша історія. І наступний блог.

Залишити відповідь
Коментувати

11 Коментарі

По фото видно, цивілізація,чисто, навіть більки не смітять)

2019-02-19
Рита
Відповіcти
0

А розкажіть,як Ви туди потрапили, з якою місією їздили?Така пізнавальна поїздка. Успіхів Вам і нових цікавих розповідей.

2019-02-19
Дана
Відповіcти
0

Це була поїздка за програмою Open World, яка фінансується Конгресом США. Спрямована на обмін досвідом молодих лідерів із різних сфер. Ми, наприклад, вивчали систему охорони здоров’я

2019-02-20
Ірина
0

Скільки цікавинок в одній статті. Люблю читита Ваш матеріал підкріплений фото, захоплююче!!

2019-02-19
Ніка
Відповіcти
0

Про студентський напій Fireball – це шедевр!!!! . Він досить міцний, небагато коштує і зразу «бере» – лопну від сміху)))))

2019-02-19
Юлія
Відповіcти
0

Це нам потрібен такий президент як Рузвельт – ” людина змогла витягнути країну з такого важкого періоду. Президент, якому дісталася країна у кризі, зміг отримати таку підтримку народу. “…Тільки про візок – це нічого не означає,баришня у візку -це інша історія.))

2019-02-19
Кама
Відповіcти
0

Про візок – це у тому плані, що він на той час не мав змоги їздити країною багато, часто були загострення хвороби, але все одно міг ефективно керувати

2019-02-19
Ірина
0

Нашим і візки не треба, як до влади дориваються автоматично стають немічними. Зла від несправедливості людської.

2019-02-19
Зара
0

ААААА,який класний будиночк на 7-му фото. Я б в такому жила))

2019-02-19
Ганна
Відповіcти
0

А що спонукало піти самій гілять вночі? чому група не пішла?я б побоялася…

2019-02-19
Віра
Відповіcти
0

Частина групи пішла, але я чекала інших. Не дочекавшись, пішла доганяти перших. А взагалі, у мене уже стала практика тинятися ночами новими містами)

2019-02-19
Ірина
0

Останні новини:

Читайте також: