Ірина Домненко
6 записи

“Блєстатєльний” дядя Юра

4

Приїзду Юрія Іздрика до Полтави я ждала ще з початку року, коли мій знайомий сказав, що це таки відбудеться. Хоча фанатом цього письменника не можу себе назвати. Скоріше, я просто настільки люблю його поезію, настільки і не розумію прозу.

IsAVsJqqFSw

Уперше побачила Іздрика у Львові на Форумі видавців роки зо три тому. І тоді він здався мені дивним дідком-наркоманом з непересічним почуттям гумору. У Полтаві моя гіпотеза частково підтвердилась, а частково ні.

По-перше, Іздрик не наркоман, але колись мав проблеми з алкоголем. Навіть на запитання із залу «Що треба курити, щоб так писати?» відповів щось типу «щоб вас так вставляло від куріння, як мене від писання». Свого алкогольного минулого теж не приховує, а іронізує, що через «втрачені» роки тепер має проблеми із самоідентифікацією, бо радше відчуває себе на 26 років, ніж на свій вік.

По-друге, Іздрик таки з гумором. А ще з самоіронією, самосарказмом і самокритикою. «Якщо вам подобається моя поезія, то у вам поганий смак, бо це попса». Приблизно такий меседж звучав за вечір не раз і не два, але публіка все одно кричала «браво». Можливо, у цьому і секрет популярності: применшувати свої заслуги, щоб їх звеличували інші. Ну і читання репчику «Не знаєш, де Калуш? Ти шо, прикалуєшся?», некрофілічні стьобні віршики про «ноги курячі і ноги твої» та про «ти вся така, на понтах і на нервах», тонкий троллінг Президента міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ Святослава Померанцева – це те, що зробило мій вечір нереально веселим.

IMG_5794-e1464248521226-750x292

По-третє, Іздрик дивний. Починаючи від того, що хоче «сидіти в Калуші, і щоб його не рухали», і закінчуючи небажанням возвеличувати класиків Шевченка і Франка (за що йому окреме «дякую», бо я думала, що я одна так скептично ставлюся до аксакалів нашої літератури).

І по-найголовніше, Іздрик – нереально талановитий. У мене мурахи бігли шкірою, коли він читав свої так оригінально скомпоновані віршові рядки. Читав спокійно, ніби вів розмову.

А ще він безпонтовий. Він просто постить віршики у соцмережі, а ним захоплюються тисячі. Він не намагається себе піарити, а від нього вимагають нових книг. Він не хоче нікуди їздити, а його везуть у тур 25 містами України.

І от ця безпонтовість, щирість і адекватність, які, на жаль, присутні дуже небагатьом сучасним літераторам, і роблять з нього культову постать. Повірте, я знаю, що говорю, бо відвідала вже багато літературних вечорів, де ще зовсім ніякі молоді митці мляво цідили вино/коньяк/пиво, читали з пафосом свої вірші/прозу, зачаровано дивилися на публіку і грали свій образ.

У Іздрика теж є образ, але він, мені здається, чистий і справжній. А заради того, щоб це перевірити, можна і в Калуш з’їздити) Думаю, у нього там прикольно.

«а ти прилітай, як тебе попустить – у мене тут є печеньки…»

Коментувати

4 Коментарів
Олександра
• 17:28 | 18 червня 2016

Боже, Іро, ніколи, чуєте – ніколи більше не пишіть!!!! Хто ясно мислить – ясно викладає думки. А оця нікчемна писанина – маячня сивої кобили і безумовний словесний пронос. У вас жодного поняття про стилістику, дике скупчення слів , ну а про головний месідж оцього допису ( статтею його назвати не можу при всьому бажанні) взагалі не зрозумілий. Тому що його немає. Амінь.

Відповіcти
Ірина
• 09:22 | 15 липня 2016

Дякую, що витратили стільки ясно викладених думок для Вашого коментаря)
Хочу зауважити, що це не стаття, а блог, а тому пишу його у тій формі, у якій хочу.

Володя
• 10:00 | 31 травня 2016

А є лінк на його творчість?

Відповіcти
Ірина
• 00:03 | 05 червня 2016

http://vk.com/izdryk_y група вк, на fb теж він викладає свої твори

19 вересня 2017