Групова терапія у психології: можливості в Полтаві

Дмитро Медведєв
27 днів. тому
6

Перший раз я почув про терапевтичні групи у Ірвіна Ялома. Цей американський психолог працював у хоспісі з пацієнтами, у яких був рак на останніх стадіях. Страховка покривала для них психологічну допомогу, але робота сам-на-сам не давала ефекту. Підтримка спеціаліста відкидалася, Ялом постійно чув заперечення:

– Вам мене не зрозуміти; 

– У вас все життя попереду;

– Ви знаєте як це, коли тіло не болить лише дві години на добу?

Іншим обмежуючим фактором була тривалість терапії. Страховка покривала до десяти зустрічей, і за цей час психолог не встигав допомогти пацієнту підготуватись до нових викликів, які підготувало життя. Тож його робота з часом почала ставати формальною. Але Ялом мріяв про справжню допомогу і вирішив використовувати наявні ресурси на повну.

Він зібрав таких пацієнтів разом, запропонував їм правила взаємодії і дав можливість впливати один на одного. Керівництво лікарні, як і присутні на групі пацієнти, зустріли таку ініціативу скептично. Але через декілька місяців тактика спрацювала. У групах траплялися пацієнти, які, не дивлячись на весь жах боротьби з раком, яку вони ось-ось програють, знаходили сили радіти життю. Вони розповідали, як хвороба допомогла зважитись на справи, які відкладалися досі:

– подорожі в екзотичні країни;

– роботу в притулках для тварин;

– щире і відкрите кохання;

– примирення у безнадійних сімейних сварках;

– написання книжок та освоєння нових професій.

Їхній оптимізм захоплював і перетворював групу. Не відразу. Спочатку учасники дивилися на таких людей з недовірою, але з часом починали ділитися своїми складнощами та шукати нові можливості. Ялому залишалося стежити за дисципліною і ставити навідні питання.⠀

Пізніше досвід групової психотерапії поширився на інші типи підтримки: «для залежних» або «для тих, хто пережив втрату». Ефект був аналогічним: люди зі схожим досвідом допомагали один одному прийняти свої обмеження і навчитися з ними отримувати задоволення від життя. Далі групова практика поширилася на загальні теми: «для тих, хто хоче подолати тривогу» або «для тих, хто заплутався і хоче знайти свій шлях». Інші напрямки психології підхоплювали дієву практику та доповнювали своїми особливостями, чим тільки збільшували популярність методу. На сьогодні у групових методах працює Арт-терапія, Гештальт, Екзестинційна, Позитивна, Клієнтцентрована та багато інших напрямків психології.

Мій власний досвід відвідування терапевтичних груп почався декілька років тому. Колега по навчанню розповіла, що відвідує такий захід. Я повагався декілька тижнів – не дуже хотілося розповідати про свої проблеми перед незнайомцями. Та врешті я зрозумів, що часом потрапляю у важкі для мене стани, через які втрачаю багато часу та самостійно вибиратися з яких важко. Вхопившись за надію, що группа – це можливість розібратися у причинах проблем, я ризикнув. Але пообіцяв собі, що буду розповідати про себе потроху.

Група була вже напрацьована. Мені здалося, що я потрапив у коло давніх друзів, які цікавляться один одним, розповідають про життя та складнощі. А ще більше здивували ведучі, які не відповідали на питання, а переадресовували назад та ще й приправляли своїми. До того ж вони зупиняли спроби учасників, коли ті починали радити один одному, що треба зробити, щоб впоратись. Спочатку я збирався встати та піти, дуже вже «не моє» це все було. Людина каже, що їй важко, а їй у відповідь: «розкажи про це детальніше» або «і що ти відчуваєш, коли таке з тобою відбувається?». Але коли ведучі розповіли про правило конфіденційності та про правило «я висловлювань», я зацікавився і вирішив додивитися.

Коли група добігла середини, помітив, що відчуваю емоційне піднесення. Таке відчуття, що люди навколо стали трохи чіткіші і слова, які вони промовляють – важливі. Потроху відпускали справи та думки про завтрашні клопоти. Я відчував себе присутнім тут, у групі. Здалося, що зовнішній світ близько, але може почекати, поки я розбираюся у собі. Коли прийшла моя черга, я, з дивною легкістю, розповів про нове відчуття «більшої присутності» і комфорту. Сказав декілька слів про те, чого я тут та чого хочу. Тобто розповів, що часом мені буває зле, що це якось пов’язано з емоціями та погано відображається на моїй продуктивності. І все. Мене трохи порозпитували, коли це буває та як я справляюсь. Декілька учасників відгукнулися, що з ними таке теж траплялось і мене більше не займали.

Чи йти на другу зустріч, сумнівів не виникло. З’явився інтерес до учасників: як вони за тиждень впоралися з проблемами. І невеличке бажання розповісти за себе: одна-дві ситуації, не більше. Після минулого разу трохи попустило, складні періоди не щезли, але змінилися. Начебто я знав, що ось-ось вони припиняться, і не треба дуже метушитися. Здогадався, що коли розповідаю про складнощі – мене «попускає» і приходить розуміння, як це у мене працює. Зустріч видалася простою. Я вже не хвилювався через відокремленість від групи, але відчуття більшої присутності та ясності у думках повторилося. На цей раз зловив себе на тому, що розповідаю більш емоційно і загалом про себе, а не про інших.

Згодом зрозумів, що група працює за якимись особливими правилами. Через них розповідати про себе – безпечно та цікаво. Ще на безпеку якось впливає розкриття інших учасників. А формат, коли мені, замість порад, відгукалися співчуттям або власним досвідом, дозволив мені усвідомити нові подробиці моїх проблем. Зрештою я отримав те, заради чого прийшов на групу – можливість змінювати свій стан та діяти по новому. Це дивно, але виявилося, що я не помічав цілу купу можливостей, яка була зовсім поруч. Окрім цього познайомився з цікавими людьми яких згадую і досі.⠀

Можливість спробувати ефективність такої терапевтичної роботи є і у Полтаві. 3 травня починає працювати група за темою «Відносини: між насильством і повагою». Долучитися можуть люди, які пережили або переживають у відносинах – в сім’ї, на роботі або з друзями:

– маніпуляцію;

– тиск;

– приниження;

– загрози;

– провокації;

– знущання.

Або ці відносини супроводжуються сильними неконтрольованими емоціями: тривогою, страхом, злістю. Учасники разом шукатимуть шляхи від насильства до поваги.⠀

Цікаво, а у вас був досвід групової терапії? Можете про нього розповісти кілька слів?

Дмитро Медведєв
27 днів. тому
6
Залишити відповідь
Коментувати

6 Коментарі

А коли в поїзді їдеш і з попутчиками общаєшся, це ж теж така собі групова терапія, коли ти все як на ладоні викладаєш.

27 днів. тому
Юстина
Відповіcти
1

Так, це щось схоже. Особливо якщо розмова приємна і повільна. Тоді і емоцій вистачає і рідтримку можна отримати.

14 днів. тому
Дмитро
1

А якшо людина скритна і соромиться розповідати незнайомцям свої проблеми?

27 днів. тому
Танюшка
Відповіcти
1

Сором ділитися проблемою задля її вирішення – це вже проблема

26 днів. тому
Артур
1

Тоді є варіант особистої терапії, коли сам на сам психотерапевт і ви зі своїм життєвим досвідом. І ще не потрібно одразу викладати свої проблеми одразу після знайомства, бо можна через це дуже за соромитися і травмуватися. Якщо повільно, звертаючи увагу на реакцію оточуючих ділитися особистим – можна визначити свої особисті межі: що ви готові розповісти, а що тільки для близьких або рідних.

14 днів. тому
Дмитро
0

Тоді є варіант особистої терапії, коли сам на сам психотерапевт і ви зі своїм життєвим досвідом. І ще не потрібно одразу викладати свої проблеми одразу після знайомства, бо можна через це дуже за соромитися і травмуватися. Якщо повільно, звертаючи увагу на реакцію оточуючих ділитися особистим – можна визначити свої особисті межі: що ви готові розповісти, а що тільки для близьких або рідних.

14 днів. тому
Дмитро
0

Останні новини:

Читайте також: